АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО: ЯК ОПАНУВАТИ?

Студент (після першої ж лекції): «Хочу більше практичних прикладів, чому ми досі не розібрали жодної реальної ситуації»?

Викладач: «може вас зацікавить поглиблене опанування навчального матеріалу шляхом наукового опрацювання (підготовка тез доповіді, статті тощо)»?

Студент: «Ні, я зорієнтований виключно на набуття практичних навичок»!

Таких учнів небагато і насправді їх бажання розвитку безсумнівно заслуговує на повагу. Втім, найперша лекція з означеної дисципліни завжди починається з розтлумачення поняття «адміністративного права» як:

1. галузі права;
2. навчальної дисципліни;
3. правничої науки.

Отже, в наведеному прикладі студент бачить лише одну характеристику адміністративного права (сукупність правових норм та способи їх застосування), при цьому, невиправдано нехтуючи іншими складовими. Але подібні діалоги в різних варіаціях все ж повторюються кожного навчального року.

Проте, спрямувати учбову активність й задовольнити запит, щодо забезпечення можливостей додаткового розвитку студентів, нескладно. Тим, хто хоче краще зрозуміти логіку адмінправа, варто звернути увагу на наукові гуртки. А тим, кого цікавить випробувати себе в практичній діяльності, доцільно долучитись до роботи юридичної клініки. Але для обох категорій, так само, як і для усіх інших студентів, відкритим залишається питання: «як же опанувати сутність адміністративного права?».

Доречи, звернення до національної бази правових термінів (офіційний ресурс ВРУ zakon.rada.gov.ua) вказує на відсутність в ній визначення категорії «адмінправо»! Це означає лише одне – нормотворці не закріпили еталонного тлумачення, отже, питання «сутності» адмінправа залишається відкритим та дискусійним.

Спроба вивчити адмінправо, користуючись виключно чинною законодавчою базою, в такому випадку виявляється безперспективною. Наразі законодавство України містить тисячі (якщо не десятки тисяч) нормативно-правових актів. А зважаючи на тісний зв’язок адмінправа з іншими галузями права, велика частина згаданих актів мають адміністративну складову. Й навіть обмежившись лише «первинними законами», тобто такими, що системно регулюють окрему сферу суспільних відносин (термін введено порівняно недавно Законом України «Про правотворчу діяльність», від 24.08.2023 року № 3354-IX, загальна кількість «первинних законів» щонайменше 800), все одно не вистачить ніякого навчального часу навіть на те, щоб хоча б прочитати таку кількість документів.

Є й ще одна неприємна для майбутніх юристів особливість – закони непостійні, хоч як це й не дивно, враховуючи те, що більшість з них видаються без зазначення терміну завершення дії. Сама лише Конституція України вже має десяток редакцій і значно більше за півсотні офіційних тлумачень Конституційним Судом України. Отже, навіть Основний Закон України змінюється.

Щоб усвідомити інтенсивність відповідних процесів підкреслимо, що «План законопроектної роботи Верховної Ради України на 2025 рік» містить перелік 417-ти законопроєктів, з них трохи більше 70% спрямовані на зміну вже існуючих актів (і це далеко не самий амбіційний План створення законів за останні роки). Тобто запланованих до опрацювання проєктів більше ніж робочих днів у році! І це не враховуючи ініціативні проєкти, які не увійшли до Плану. При цьому, ми навіть й не згадуємо про нормотворчу роботу, яка ведеться на підзаконному рівні.

Звісно, не кожен із проєктів буде підтримано й далеко не всі з них призведуть до реальних законодавчих змін. Але навіть за таких умов дуже імовірна ситуація, в якій те, що засвоєно вчора, завтра (а може навіть і сьогодні) вже не буде відповідати дійсності. Тож: «Чому са́ме необхідно навчити майбутнього юриста?».

Частина відповіді очевидна – необхідно навчити впевнено орієнтуватись в чинному законодавстві та правильно розуміти правові норми й взаємозв’язки між ними. Але це лише половина справи. Адже законодавство має прогалини та колізії. При цьому, доволі часто оперує поняттями, визначення яких в нормативно-правових актах відсутнє, отже, потребує тлумачення. Частина адміністративно-правових категорій, які при цьому використовуються, застарілі, а інші – ще недостатньо розроблені.

Понятійна недосконалість та переобтяженість посилюється розбіжностями в термінології з закордонними розвинутими демократіями. А між тим, Україна спрямована на інтеграцію в Європейський Союз та зацікавлена в міжнародних безпекових альянсах, за для чого вже взяла на себе певні зобов’язання (в тому числі й такі, що стосуються адміністративного законодавства). Необхідність вирішення усіх накопичених проблем підштовхує до поступового переосмислення існуючої доктрини адміністративного права. Відтак виникає ще одне запитання: «Хто і як має здійснити якісну трансформацію дисципліни «адміністративне право», а також, що в такій ситуації може робити студент, окрім як очікувати на те, поки адмінправо удосконалять?».

Повернемося до тієї самої першої лекції з адміністративного права. В ній завжди розповідається, що попередником адмінправа було право «поліцейське». Воно зародилось за часів монархій і функція його була такою самою як і зараз – управління, але здійснювалося воно передусім у інтересах монарха. Із розвитком демократій все більша увага стала приділятися потребам громадян. За радянських часів влада належала партії, але й тут відмовитись від адмінправа не вийшло, хоча такі спроби робились. Але мабуть зайве наголошувати на тому, що тодішнє адмінправо відрізнялось від сьогоднішнього.

В сучасній Конституції України від самого початку її створення серед інших ознак держави вказується на те, що Україна є демократичною та соціальною (ст. 1). Наведене твердження справді забезпечує міцну основу та значний поштовх до позитивних адміністративних удосконалень. Наприклад,

• за часів сучасної незалежної України значно чіткішого розкриття набули деякі громадянські права щодо взаємодії із органами влади (Закон України «Про звернення громадян», від 02.10.1996 р. № 393/96-ВР, й інші законодавчі акти);
• поняття «сервісної держави» перестало бути просто привабливою теоретичною концепцією і набуло певних нормативно закріплених дефініцій (так, Закон України «Про Національну поліцію», від 02.07.2015 р. № 580-VIII, визначає лише одне основне завдання поліції – надання поліцейських послуг, такий підхід можна відслідкувати й в інших актах законодавства);
• розбудова правової основи для забезпечення громадського контролю та нагляду за діяльністю органів виконавчої влади фактично набула статусу нормотворчого мейнстріму (відповідні вимоги закріплено, наприклад, у Законі України «Про Бюро економічної безпеки України», від 28.01.2021 р. № 1150-IX, та багатьох інших);
• в правничій літературі поряд із терміном «державне управління» дедалі активніше вживається формулювання «публічна влада» та «публічні інтереси», в сучасних дослідженнях фокус уваги із «правових форм» поступово зміщується в бік значно конкретнішої конструкції – «правові інструменти» тощо.

Але не варто себе обманювати, війна недодає демократичності жодній державі. Й оскільки в сучасному світі жодна країна не є повністю відокремленою і самодостатньою, неможна ігнорувати міжнародні тенденції, які аж ніяк не є демократичними. Наприклад, практичне руйнування міжнародного права і повноважень міжнародних інституцій; посилення політики наполегливого протекціонізму (в тому числі в економіці); розгойдування суспільної думки в демократичних державах, на фоні якої популярності набувають крайні праві та крайні ліві політики і течії тощо. Отже, наразі засади демократії піддаються випробуванню в усьому світі і Україна в цьому сенсі не є виключенням.

Все викладене переконливо демонструє, що адміністративне право, є невід’ємним атрибутом держави. Але, при цьому, воно здатне функціонувати при різноманітних соціальних устроях й режимах, проте, сутність його при цьому може бути кардинально різною.

За таких умов формування уявлення про адміністративне право, як про цілісну систему правового забезпечення реалізації прав, свобод та інтересів громадян у відносинах із органами державного управління та їх представниками, є важливим, але непростим завданням.

З боку освітян поставлена мета вимагає переосмислення національних та закордонних напрацювань в галузі адміністративного права й удосконалення навчально-методологічної бази (формування нових підручників і посібників, підготовки фахових статей та участі в наукових дискусіях щодо розвитку вільного і відкритого суспільства тощо).

В той же час, студентам вже на першій лекції варто усвідомити, що розуміння ними сутності адміністративного права формується не лише державою, а насправді є продовженням їх власної суспільної позиції. І саме це має спонукати майбутніх юристів критично й свідомо ставитись до розгляду та засвоєння навчального матеріалу.

А як ви характеризуєте сутність адміністративного права? І що думаєте про його викладання і вивчення?

Старший викладач
кафедри кримінально-правових дисциплін та адміністративного права
ТОВ «Харківський університет»,
кандидат юридичних наук Д. Денищук

Харків, травень 2025 р.

Ключові слова: D8-«Право», адміністративне право, викладання, відкрите суспільство, галузь права, державне адміністрування, навчальна дисципліна, навчальний предмет, навчання, освіта, освітній курс, право, професія, публічні інтереси, розвиток, спеціальність, удосконалення, управління, фахова підготовка, юрист.